Усе вплетене в один візерунок
Візуальна філософія форми, духу та невидимих ниток між ними.
Тетяна Грищенко досліджує невидимі взаємозв’язки, які формують наш світ — діалог між матерією та духом, формою та інтуїцією, геометрією та емоцією. Її роботи виникають у точці зустрічі цих вимірів, де квадрат укорінює ідею в матеріальному, а коло переносить її за межі видимого.
Через геометричну абстракцію та символічну ясність Тетяна шукає мову, здатну розкрити те, як усе — думка, пам’ять, ідентичність і форма — взаємопов’язане.
«Чому мої фігури існують у структурі квадрата, хоча їхня сутність походить із простору далеко за його межами?»
Те, що починалося як інтуїтивний пошук форми — тихе намагання зрозуміти, як говорити з глядачем через візуальні образи — поступово кристалізувалося у цілісну художню філософію, сформовану символізмом, геометрією та переконанням, що ніщо у Всесвіті не існує окремо.
З роками практика Тетяни еволюціонувала від інтуїції до зрілого візуального мислення. У центрі її роботи — взаємодія між колом, що уособлює дух, безмежність та неосяжність, і квадратом, який символізує матеріальне, зрозуміле та вимірюване. Фігури, вписані у ці структури, стають матеріальними провідниками ідей, що зароджуються у невидимому.
Її композиції — це місця перетину вимірів: там, де безмежне набуває структури, а підсвідоме перетворюється на осмислену форму.
Сучасна
Українська
Художниця
Геометрична абстракція
Народжена в Маріуполі й освічена в Харкові, Тетяна Грищенко — українська художниця, що працює в напрямку геометричної абстракції з впливами сакральної геометрії та символічного мінімалізму. Її практика заснована на ідеї взаємопов’язаності всього існуючого.
Вона створює симетричні композиції та архетипні форми, які поєднують структурну точність з емоційним резонансом, досліджуючи ідентичність, культурну пам’ять і гармонію. Роботи Тетяни представлені на міжнародних виставках, бієнале, в арт-каталогах і профільних виданнях.
Зараз вона живе та працює в Хорватії.
Філософія: Геометрія як спосіб мислення
Для Тетяни геометрія — це не набір форм, а універсальна мова. Коло — як вічність. Квадрат — як впорядкованість. Трикутник — як перетворення.
Її роботи зводять складні внутрішні стани до елементарних структур, які можна відчути інтуїтивно. Геометрія стає площинною проєкцією багатовимірної реальності — способом торкнутися невидимого.
«Наші очі бачать двовимірно. Наш розум додає третій вимір. А геометрія допомагає мені досліджувати четвертий — розуміння.»
Тетяна вірить, що орнаменти й символи — це носії колективної пам’яті, які переходять крізь культури й епохи. Їхня універсальність свідчить про глибоку спорідненість людського досвіду.
Ранні роботи: Пошук джерела
У ранніх роботах Тетяни поєднувались впевненість і невизначеність — ніби спроба доторкнутися до світу в темряві. Однією з ключових ранніх робіт є «Дівчина з квітами лотоса» (2018) — медитація про внутрішню тишу, народження ідей і розкіш зупиненого часу.
⭢
Спокійне озеро, спрощені листки лотоса, округлі форми — усе це перетворилося на метафори думки, зосередженості та народження образу. Уже тоді геометрія діяла як внутрішній компас, як інтуїтивний спосіб перетворювати переживання на символи та надавати їм структури.
Та кожна візуальна мова має свої витоки.
До того, як символи набули чіткості, існував ранній, більш пошуковий жест — юна, ще несформована інтенція, що тихо закладала фундамент для майбутньої мови і всієї подальшої творчої логіки.
«Дівчина з квітами лотоса» (2018)
«Озеро з квітами лотоса» (2015)
Цей момент проявився у роботі «Озеро з квітами лотоса» (2015). Створена раніше, ніж «Дівчина з квітами лотоса», вона фіксує етап, коли художня мова Тетяни ще не набула теперішньої форми. Тоді твір виростав із захоплення атмосферною чутливістю Моне та орнаментальною світністю Клімта, більше перегукуючись із їхньою поетикою, ніж формулюючи власну концептуальну позицію.
⭠
Та навіть у цій ранній роботі вже відчувається зрушення. Працюючи з ритмом плавучих листків і дзеркальною поверхнею озера, Тетяна міркувала не лише про красу, а й про сенс — про те, як гармонію можна висловити через композицію, а не через сюжет.
Під впливом структурного мислення Леонардо да Вінчі та його символічної ясності з’явилося природне бажання зануритися глибше: зрозуміти, чому певні форми резонують, чому рівновага відчувається інтуїтивно, і як символічність здатна надавати зображенню додаткової глибини.
«Озеро з квітами лотоса» позначає момент, коли живопис уперше став для Тетяни не лише способом зображення — а пошуком. Пошуком структури, символічної відповідності та мови, через яку згодом можна буде висловити невидиме.
Шлях до символізму: Орнаменти як універсальна мова
Захоплення орнаментами для Тетяни почалося з простого запитання:
«Чому ці візерунки існують всюди?»
Спіралі, хрести, сонячні диски — одні й ті самі форми з’являються в різних культурах, на різних континентах і в різні епохи. Їхня наполеглива повторюваність наштовхує на думку про набагато глибше явище — спільну культурну пам’ять, що проявляється через символ.
Цікавість до універсальності орнаменту виразно проявилася у роботі «Дівчина в культурних рамках» (2021) — першому творі, де орнамент став не прикрасою, а фундаментальною складовою. Те, що спершу здавалося суто слов’янським мотивом, згодом виявилося універсальним кодом, який перегукується з узорами багатьох цивілізацій. Це нагадало: людські культури більше віддзеркалюють одна одну, ніж протиставляються.
⭢
Через орнамент Тетяна знайшла свій шлях до символічного — до позачасової геометрії людського мислення.
«Дівчина в культурних рамках» (2021)
«Графіка 18 — Світанок над морем» (2024)
Нові роботи: Пам'ять, ідентичність і крихкість світу
Символічність поглиблюється в новій графіці Тетяни. Особливо це можна прослідкувати в роботах, присвячених її рідному місту — Маріуполю. Одна з них, «Графіка 18 — Світанок над морем» (2024), постає як поетичний лист до міста.
⭠
Коло втілює вічність і дух. Якір відсилає до герба Маріуполя. Промені, стилізовані під хрестик, поєднують українську традицію з давньогрецькою геометрією — жест, що нагадує про еллінське коріння міста. Тетраедри символізують вогонь, стійкість і сталеві “їжаки”, які захищали Україну. Композиція свідомо доходить до країв аркуша, порушуючи звичні межі — це символічний жест, що віддзеркалює те, як війна руйнує кордони — і фізичні, і внутрішні. Медитативна жіноча фігура споглядає світанок — тиха метафора надії, народженої крізь втрату.
Ці роботи не ілюструють трагедію; вони трансформують її у символи — споглядальні, інтимні й позачасові.
Взаємопов’язаність: Серцевина практики
У живописі, графіці та концептуальних дослідженнях Тетяна знову і знову повертається до однієї ідеї:
Усе пов’язане. Через форму. Через пам’ять. Через свідомість.
Невидимі лінії проростають крізь кожну фігуру, кожен орнамент, кожну композицію. Людська ідентичність постає фрагментом ширшого універсального візерунка, вплетеною частиною спільної структури.
Жіноче тіло — гнучке, інтуїтивне, символічне — стає її обраним провідником для дослідження цих зв’язків.
«Я бачу світ крізь жіночий погляд. Жіноча форма — найпластичніший носій символів, з якими я працюю», — говорить художниця.
Через таку оптику її роботи перетворюються на спосіб осмислення того, як внутрішнє і зовнішнє, особисте й універсальне взаємно віддзеркалюються й доповнюють одне одного.
Художниця сьогодні
Сьогодні шлях Тетяни продовжує розгортатися. Чим більше вона пізнає, тим більше бачить — і тим ясніше світ постає як система співзвучних форм.
«Я лише на початку. Як далеко б я не йшла, це завжди відчувається як новий старт — і це наповнює мене радістю».
Де б вона не працювала — у студії, за столом чи в тимчасовому просторі — її практика залишається незмінною: постійний пошук сенсу, гармонії та невидимої нитки, що поєднує все між собою.
Більше робіт
